- Возможно я уже повторяюсь. А знаешь почему? – как раз потому, что пустота... Знаешь, она когда наступает я вообще думать не могу, сосредоточиться не могу... Почему пусто? – Ах, ты хочешь узнать... почему пусто?...
Не знаю, так странно, еще вчера все было по – другому. Знаешь, радостно было так, оптимистично...
Голова болит! Думаешь из – за магнитной бури? – Ну послушай меня, какая ерунда, право, какие для нас с тобой магнитные бури. Мы ж сильные. Крепкие! – Лилька слегка улыбнулась.
Она сидит на трехногой табуретке, таких уж и не найдешь нигде в продаже. Смешная табуретка из прошлого. А я стою прислонившись к дверному косяку кухни и смотрю на нее и на солнце за окном. Такой контраст. Лилькина беда, а за окном солнце. Природа даже и не подумала присоединиться, посочувствовать. Там все своим чередом идет, по своим правилам. А мне вот, подругу спасать от тоски, от депрессии... Может еще от чего. Развлекаемся пока разговорами. Хуже когда она просто молчит и смотрит в одну точку, словно пытаясь что – то разглядеть, понять что – то мудро – умное. А разглядывать – то и нечего. Не вернуть того, что ушло; не найти того, что потеряно. Вот и разглядывает она свою жизнь в неопределенной точке.
- Ну а ты бы что делала на моем месте? – Хмыкнула Лилька и посмотрела на меня.
«Надо же, мысли читает! Аж страшно»- подумала я и попыталась отмолчаться. НО Лилька смотрела долгим жутким взглядом, будто спасти я ее должна. Сказать что – то такое, чтобы все вернулось на круги своя. Но что я могу?... что?
- ПО – другому бы ты говорила, если б такое с тобой произошло -Заключила подруга- Все мы умные только тогда, когда нас не касается.
Лилька не злая. Она уставшая. Уставшая от жизни, которая швыряет ее из стороны в сторону, как лодку без якоря. А мне хочется, чтобы она счастливой была. Чтобы повезло ей. Ну знаете, как бывает. Вчера вот тоже в кино показывали. Так там все так красиво закончилось, а Лильку все швыряет и швыряет.....
Оля Акимцева,
Москва, Россия
пишу.
в 2004 году вышла книга "Ванька" в издательстве "Библия для всех"
ура!!! вышла моя вторая книга!!!! "Секреты маленькой принцессы" изд-во "Росмэн"
покупайте, пишие отклики!!!!
мои контакты:
oakim(at)mail(dot)ru
Прочитано 6096 раз. Голосов 4. Средняя оценка: 3,5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Для детей : Ханука та Різдво. - Левицька Галина Вистава відредагована, щоб могли зрозуміти діти молодшого віку. В коментарях залишаю 2 Дію, як була в першому варіанті. Можливо комусь знадобиться більш глибока інформація про Свято Хануки.
2 Дія
Ангел: Було це після завойовницьких війн Олександра Македонського, коли земля Ізраїлю перейшла під владу Сирії. Всі країни об’єднувала елліністична культура, в якій змішалися звичаї і традиції різних народів. Люди вважали себе «Громадянами Всесвіту». Вони захоплювалися різними спортивними іграми, язичеськими святкуваннями та спектаклями на честь грецьких богів.
Багато євреїв були слабкими у вірі і хотіли бути, як всі... Над життям євреїв, які залишались вірними Божим Заповідям, нависла загроза.
1-й ведучий: І що, насправді, карали тих, хто не їв свинину?
Ангел: Насправді! Вимоги до євреїв були дуже суворими. Цар Антиох видав указ про заборону вивчати єврейську мову, святкувати шабат, дотримуватися єврейських традицій і навіть називатися євреями. Це було справжнє рабство! В Єрусалимському Храмі на жертовнику принесли в жертву свиню, а в Храмі поставили статую Зевса!
1-й ведучий: А про яких героїв говорив (ім’я 2-го ведучого)?
Ангел: Це ті євреї, які любили Бога понад усе!
Виходять Матітьягу та Маккабі
Матітьягу: Я, Матітьягу, священик. Разом з моїми синами підняв повстання, кличучи: « Хто за Господа — до мене!» Ми пішли в гори з твердим рішенням стояти в вірі й боротися до останньої краплі крові...
Маккабі: Я, Маккабі, син Матітьягу. Керував загонами повстанців. Визвольна війна продовжувалась 3 роки. Ми не були досвідченими вояками. Наші загони складалися з пастухів, землеробів, ремісників. До того ж ми не мали достатнього озброєння...
1-й ведучий: Маккабі, я не розумію, як можна воювати, не будучи справжніми воїнами?! Без зброї, без лицарських обладунків? Я не розумію, чому ви воювали? Хіба не простіше було б бути такими, як всі? Просто жити і насолоджуватись життям...
Маккабі: Справжнє життя неможливе без віри у Всемогутнього Бога, Живого і Сущого, Який створив усе, Який і дає нам Життя. Справжня насолода — це приходити у Храм і служити, і поклонятися Йому, дякуючи Богові за все! Але Храм споганений і нема місця для поклоніння... Тому ми воювали, щоб звільнити Єрусалим, мати право бути євреєм і приносити жертви Живому Богу в Храмі!
Ангел: Відбулося три вирішальні битви. Війська сирійців значно переважали як по кількості, так і по військовій оснащеності. Але євреї постилися та молилися:
Маккабі: «Боже! Ми безсилі, а Ти Всесильний! Прости нас за наш непослух! І поверни нам Храм! Бо нема життя без істинного поклоніння Тобі!»
Ангел: І Бог дав Своє Диво! Повстанці здобули вирішальну перемогу, звільнили Єрусалим і відновили службу в Храмі!
Маккабі: Священики очистили і освятили Храм, побудували новий жертовник. Але для повноцінного Богослужіння в Храмі треба було засвітити Мінору.
Ангел: Мінора — це великий світильник, який складається з семи лампад, котрі мають постійно горіти. В лампади, згідно Божих Заповідей, треба було заливати лише чисту освячену оливу.
Маккабі: Ми знайшли лише одну посудину з чистою освяченою оливою. Її мало вистачити лише на один день горіння Мінори. Для приготування нової оливи потрібно було вісім днів.
Матітьягу: Але євреї так прагли нового початку Богослужіння! Вони прагли Божого Світла, Божої Милості, Божої Радості! Тому, наперекір всім сумнівам, священики засвітили Мінору. І сталося Боже Диво! Мінора горіла 8 днів, аж поки була приготовлена нова чиста олива.
Ангел: В пам’ять про очищення Храму євреї святкують Хануку. Це свято очищення, оновлення. Це свято Світла!
Матітьягу та Маккабі виходять. Виходить 2-й ведучий.
